Київ – Полтава (500 км)

(Кагарлик – Черкаси – Кременчук)
(Полтава – Диканька – Опішня – Сорочинці – Лубни - Березова Рудка)
Галопом по Полтавщині
Об‘їхати всю Полтавську область за дві доби, авжеж, можна, але щоб побачити всі її видатні місці, не вистачить і тижня. Та все ж дещо ми встигли. Собі в помічники було вирішено взяти Skoda Octavia A5, надану компанією по прокату автомобілів Budget Україна. Маршрут до Полтави ми проклали дещо нетрадиційно – через Кагарлик, Черкаси та Кременчук. Такий шлях довший, але нашою метою була розвідка. Більша частина доріг – з односмуговим рухом, що значно вплинуло на час. Більш того, повзучі зі швидкістю 40 км/г КАМАЗи та «Ікаруси» – тут справа звичайна. Якість покриття – задовільна. Місцями асфальт ідеальний, але частина дороги біля Кременчуцького водосховища не витримає ніякої критики. Іноді навіть приходилось рухатися на 1-й передачі. Шлях майже в 500 км відійняв біля 6 годин. День перший, точніше, його залишок, було вирішено присвятити виключно Полтаві.


Головне місто
Одне з основних видатних місць Полтави – Кругла площа, на якій знаходяться Корпусний сад та монумент Слави, що було споруджено в 1811 році до 100-річчя Полтавської бою. Площу оточують побудовані в єдиному стилі білі адміністративні будівлі. Колись це були Дім губернатора, Петровський кадетський корпус, пошта, Дворянський збір та присутні місця.

Ще один, не менш привабливий для туристів куток – Соборна площа на Івановій горі. Саме тут знаходиться музей-садиба українського класика Івана Котляревського, що написав відомі «Енеїду», «Наталку Полтавку» та більшість інших своїх творів. Вартість вхідного білету для дорослих – 3 грн., для дітей від 6 літ та студентів – 2 грн., за відео- та фотозйомку доведеться доплатити 5 або 3 грн. відповідно. Двері музею відкриті для відвідувачів з 10:00 до 18:00, вихідний – понеділок.

Біля музею розташовано Успенський собор, що побудовано в 1774–1801 рр. Це сама перша кам‘яна споруда в Полтаві. Нажаль, з будівель давнього часу зберігалась лише дзвіниця, а будівлю собору було підірвано радянськими атеїстами-вандалами в 30-ті роки минулого століття. Лише в 1999 році його почали відбудовувати спочатку.

Від собору слід пройти на оглядову площадку, що знаходиться в метрах тридцяти. На шляху зустрічається й зразок сучасного мистецтва: пам‘ятник українським галушкам – улюбленій страві гоголівського Пацюка. Напроти – невеликий монумент, на якому висічено фрагмент Іпатіївського літопису, датованому 1174 роком: «Ігор Святославович поїхав проти половців та переїхав Ворскол (р. Ворскла) від Лтавы». Саме ця строчка – перше в історії згадування про Полтаву. Тут також й місце паломництва полтавських молодят – оглядова площадка та біла альтанка, прикрашена цитатою Котляревського з Наталки Полтавки: «Де згода в сімействі, де мир і тишина, щасливі там люди, блаженна сторона».

Не менш цікаве ще одне визначне місце – музей Полтавського бою, куди ми і відправились на другий день. Сам музей в 2009 році відмітить свій 100-літній ювілей. До цієї події повинен завершитися й капітальний ремонт Братської могили руських воїнів, що розташовано напроти музею. Експозиція повністю присвячена відомому бою під Полтавою. Тут, крім зброї, обмундирування та меблів тієї пори, є навіть особисті речі Петра І.

По гоголівським місцям
Виїхавши з північної частини місця, беремо курс на Диканьку, оспівану в повісті Миколая Гоголя «Вечора на хуторі близь Диканьки». Але недалеко від неї на годинку повернули до хутора Проні. Тут розташований непоганий ресторан в національному стилі, в оформленні якого використані відомі персонажі Гоголя.
Перша письмова згадка Диканьки датована 1658 роком, але насправді згадки були набагато раніші.
На її території знайдені сліди скіфських поселень VII-VI ст. до н. е. Розквіт Диканьки прийшовся на XVIII–XIX віки, коли в цих місцях правила династія Кочубеїв. В цей час Диканька була відома не тільки в Україні, але і далеко за її межами. Тут бували великі письменники Миколай Гоголь, Олександр Пушкін, Панас Мирний, гетьман України Іван Мазепа та багато інших. Кочубеї внесли величезний вклад в розвиток Диканьки. При них тут побудували великий та дуже красивий палац, який в 1917 році було пограбовано та зруйновано. На місці минулого палацу зараз ландшафтний парк. Над іншими деревами підіймаються чотири дуби, що залишилися від дубової алеї, вік який 300 років!

Неподалеку знаходиться церква Миколая Чудотворця. По легенді, на цьому місці колись був ліс. Одного разу місцевий священик знайшов на пеньку ікону святого Миколая та забрав її. Але на наступний день ікона пропала, а знайшли її на тому ж пеньку. Так повторювалось декілька разів. Тоді і вирішили, що це знак Божий, і в 1794 році побудували на цьому місці церкву, яка стала усипальницею Кочубеїв. Святу обитель от вже декілька століть відвідує багато паломників: як переказують, молитва в її стінах зціляє.

Ще одно дивовижне місце в Диканьці – бузковий парк. Його Кочубей наказав посадити для однієї зі своїх доньок, яка була невиліковно хворою на кістковий туберкульоз. Місце обрали в минулому глиняному кар‘єрі, а види бузку ввозили зі всього світу. Бузок зазвичай заквітає в середині травня, тому краще відвідувати цей парк в цю пору, але за розповідями місцевих жителів, в парку залишився лише один вид бузку. На головному в‘їзді в Диканьку – ще один пам‘ятник архітектури – Тріумфальна арка, яку було відбудовано в 1820 році на честь перемоги над шведами у всесвітньовідомому Полтавському бої 1709 року. Зараз вона цілком покрита будівельними лісами: ідуть реставраційні роботи.

Кочубеї прославили Диканьку, не тільки відбудовуючи її. Вони варили пиво, та ще яке! Достовірно відомо, що пінний напій був незвичайно смачний та постачався навіть до Санкт-Петербургу, але секрет його приготування зник разом із династією Кочубеїв. Скільки згодом не намагалися зварити той самий напій, фірмовий смак так і не вийшов.
Будучи в Диканьці, обов‘язково відвідайте місцевий музей, в якому представлена вся історія міста, а
серед багатьох унікальних експонатів – особисті речі Кочубеїв та копія посмертної маски Гоголя.

Центр гончарства
Всього біля 10 км відокремлюють Диканьку від села Опішня, що по праву заслуговує на статус столиці гончарства в Україні. На його території – величезні запаси високоякісної глини, тому тут з давніх-давен займалися гончарним ремеслом. Та й саме село має давні корені – в III–V ст. до н. е. на його території були скіфські поселення. В ОпІшні – унікальний музей, дослідницький центр та колегіум гончарства.
Тут проходять фестивалі, присвячені цьому давньому мистецтву. На території музею є невеликий магазинчик, де можна купити унікальні авторські роботи з глини.
Прощаємося з Опішнею та беремо курс на столицю по трасі Київ – Харків з дуже хорошим асфальтом. Тепер більша частина нашого шляху проходить по широкій дорозі с двома полосами в кожну сторону. Але попутно можна побачити ще дуже багато цікавого. Наприклад, Сорочинці. Але їхати туди має сенс тільки в період відомого Сорочинського ярмарку, який в минулому році пройшов в середині серпня. А от у Мгарський
монастир, що розташований поряд з об’їзним шляхом Лубнів, можна зайти в будь-який день.
На шляху з Полтави ми стали перед невеликою, але несподіваною проблемою: багато мошки та ос на дорозі значно забруднили лобове скло нашої Octavia. Рідина омивача «здалась» дуже швидко. Залишився єдиний вихід – помити скло на АЗС. Але на п‘яти заправках навіть дуже відомих брендів, таких послуг не надавали з причини... дефіциту води. Та тільки на шостій ми знайшли заправника зі «шваброю».

Полтавська піраміда
Мгарський монастир, що засновано в 1619 році, має дуже багату історію. На його місці ще в Х-ХІ віках селились монахи - самітники. А будівництво монастиря почалось на кошти Раїни Вишневецької, двоюрідної сестри майбутнього Київського Митрополита Петра Могили. Місце будівлі монастиря Раїні, як переказують, вказали ангели, про що згадує в своїй поемі «Близнюки» великий український поет Тарас Шевченко.
Більш ніж через 300 літ, в 30-ті роки ХХ ст.. радянська влада влаштувала в монастирі патронат для дітей «ворогів народу». В 1937-м тут розташувався дисциплінований батальйон. Відразу по закінченню Великої Вітчизняної війни монастир передали під воєнний склад, а з 1985 року тут був піонерський табір.
Лише в 1993 році почалось відродження святого місця, та зараз тут нічого не нагадує про ті тяжкі часи.
Останнім пунктом нашої мандрівки стала Березова Рудка, яка знаходиться майже на межі з Київською областю. Одна з її головних визначних особливостей – унікальний склеп Закревських, споруджений в 1899 р. в формі єгипетської піраміди. Хоча його було пограбовано і в 1918-м він серйозно постраждав від рук сільських більшовиків, що намагалися його зруйнувати, але, на щастя, вцілів. Сподіваємося, його кріпкі стіни простоять ще не одне століття. В Березовій Рудці знаходиться маєток Закревських (в будівлі розташовано аграрний технікум), краєзнавчий музей та парк ХІХ ст.

Шлях додому
Кордон Полтавської та Київської областей ми перетинали вже в сутінках, а через півтори години в‘їхали до столиці. Практично всі цікаві місця Полтавської області можна об‘їхати за один уік-енд. Наша дводенна подорож, що розтягнулася до 1000 км – тому підтвердження.

P.S. Як провести уік-енд, якщо у Вас немає власного автомобіля? Або ж, навпаки, Ви є власником авто та бажаєте, наприклад, протестувати нову модель авто?
Одним із варіантів може стати оренда авто в компанії по прокату автомобілів «Budget Україна».
Для резервації авто натисніть тут.